ПРОФІЛАКТИКА емоційного насильства в ЗДО

ПРОФІЛАКТИКА

емоційного насильства в ЗДО

«Давайте розуміти один одного краще»

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми  в дитячому садку

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних знаків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадоволення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у становленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен систематично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводження з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі можна вважати, зокрема:

- підвищений тон, крик педагога;

- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

- авторитаризм, вимоги без пояснень.

- фізичне насильство;

- нехтування інтересами та потребами дитини.

- неприйняття;

- погрози або терор;

- ігнорування психологічних потреб дитини;

- ізоляція;

- розбещення.

Чому ж саме в дошкільному віці важливо починати таку роботу?

В цьому віці розпочинається становлення особистості, формуються стереотипи поведінки та реагування в тих чи інших ситуаціях, відбувається фіксація життєвої позиції та життєвих установок, закладаються основи самооцінки. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Але ж процес соціалізації дітей не завжди відбувається спокійно і без насилля. Педагоги не завжди розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Часто дорослі не бачать межі між дисципліною та насильством. Якщо ж немає підтримки дорослих, а навпаки з дитиною поводяться жорстоко, відбувається насильство, то це буде мати для дитини негативні наслідки в майбутньому:

- патологічне формування особистості;

- закріплюється позиція жертви;

- формується занижена самооцінка, втрата віри в себе;

- дитина втрачає довіру до людей.

Адже, насильство – це не стільки дія когось, скільки відчуття того, над ким вона звершена. І якщо дитина перебуває в ролі жертви, то у неї формується відчуття втрати і передбачення, що це відбудеться знову і в майбутньому. Тобто дитина готує себе до такої ситуації, а значить вона в неї потрапить. Тому виникає необхідність у проведенні заходів та впровадженні політики захисту дітей від будь - яких форм насильства.

- Особливості поведінки ( замкнені діти, інтроверти (флегматики) або діти з імпульсивною поведінкою, гіперактивні).

- Особливості зовнішності чи фізичні вади.

- Погані соціальні навички, недостатні комунікативні уміння (порівняно з іншими дітьми, вони легше стають жертвами, ставши жертвою, вони сприймають цю ситуацію як неминучу, знаходить виправдання насильнику).

- Проблеми в розвитку чи хвороби (епілептики, заїкання, енурез, порушення мови).

- Низькі здібності (які супроводжуються низькою самооцінкою, а вона в одному випадку може сприяти формуванню ролі жертви, а в іншому – агресивній поведінці, як варіанту компенсації).

- Діти з незабезпечених сімей

Важливим моментом є виявлення індикаторів прояву насильства. Це ті ознаки, за якими можна визначити дитину-жертву:

• зниження успішності;

• синці, подряпини;

• зменшення спілкування;

• ігри наодинці;

• занедбаний зовнішній вигляд(брудне тіло, одяг);

• дитину-жертву часто дражнять;

• ці діти часто перебувають біля вихователя, щоб якось захиститися (якщо насильство здійснює не вихователь).

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це феномен, існування якого відоме з часу появи історичних записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою людини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Проте більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замінюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психічний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство: є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:

Сексуальне насильство або розбещення — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчиняють сексуальне насильство над дітьми, страждають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки переважно — це звичайні люди, але з певними психологічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов'язані з психологічним (емоційним) насильством.