Скарбничка вихователя: СОПІТ ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

«Привчаємо дітей не реагувати на команди, а думати і самостійно приймати рішення» (Міні консультація для педагогів)

 

1. Якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Дорослі, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку не дозволяють лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш». А потім дивуємось, що дитина всього боїться й боїться щось зробити.Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив».

2. Дозволяти дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчати дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, не заважати (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама не попросить. Так дитина вчиться самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробувати словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає запитання, спробувати не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї(звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з дорослим, в таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці

7 Не обговорювати поведінку дитини в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька.

8. Хвалити дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «Іграшки складені. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

9. Можна вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонувати «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!».

10. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

11. І на останок – довіряти  дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

Привчати дитину до самостійності слід починати, коли маля починає ходити.

HAT